Читать онлайн книгу "Тонкі тіні"
Тонкi тiнi
Вiталiй Щепанський
У книзi зiбранi рiзнi iсторii. Розповiдi про тiнi вигаданих людей, котрi намагалися знайти самих себе. Невiдомi мiста i невiдомi подii, що оточують головних персонажiв, вони завжди знаходяться за межами нашоi буденностi. Для когось цi оповiдання будуть близькими, а хтось iх просто не зрозумiе. Це не дивно, оскiльки у кожного своя iсторiя та минуле. Але варто лише зазирнути за ширму i ви побачите, що рухае тонкими тiнями людей.
Вiталiй Щепанський
ТОНКІ ТІНІ
Тонкi тiнi
Цi неприемнi вiдчуття. Два тiла натикаються одне на одне, коли нiч закривае очi. Довгi тiнi починають свою подорож. Ми можемо бачити лише силуети, рiзки рухи чогось невловимого. Вiдчувати забуте i втрачене, що не хоче даватися нам в руки. Це прокляття висить над тими хто намагаеться знайти себе серед темних вулиць великого мiста. Розiрванi шматки газет, затхлий сморiд вiд смiттевих контейнерiв, писк пацюкiв, каналiзацiйнi стоки-все це нагадуе те, що ми щодня знищуемо повiтря, життя, людськi мрii та щось невловиме.
Так, вiдчуття неприемнi, коли ти наштовхуешся на запах сiрки, агонii сiрника, що мае от-от спалахнути, щоб дати життя володарю, тому, хто править твоiми легенями, так недбало, але так солодко огортае iх, та кладе собi на жертовник. Знай, ти робиш це лише для того, щоб вони могли вмирати, але не жити.
Незнайомець в потертих штанях, в такому ж самому жекетi. Капелюх, що вiддае павутиною. Вiдразу вiн зникае. Намагання боротися з цими видiннями давно покинули свiй здоровий глузд. Тепер починаеться полювання.
1
Тiнi зморшок настiльки ж неприемнi як i тiнi його посмiшок, що виринають з кожного провулку, коли проходиш в свiтлi лiхтаря. Люди-тiнi. Мiська легенда, вони з’явилися, коли прийшла Велика Депресiя в 30-х роках. З тих пiр вони не змiнилися.
Ось рука, що здiймаеться, щоб нанести удар, ось незнайомець в потертих штанях, який стоiть та спостерiгае.
Абсолютно все прораховано, незнайомець, що наносив удар давно все продумав. Пiдвал. Темно та сухо. Жертва сидить бiля стiни. Руки зв’язанi та всi в дрiбних ранах. Вiдсутнiй палець на лiвiй руцi, важко розгледiти який саме. За вiкном спостерiгають. Сьогоднi тут не буде звукiв. Тiло власника жертви рухалося до силуету. Вiн намагався щось вловити периферiйним зором. Вбивця знав, що за ним спостерiгають, але нiяк не мiг вловити хто це. Куди вони дiваються? Хто вони? Що стоiть за iхнiми дiями? Єдине, що вiн змiг побачити це легку посмiшку, схожу на насмiхання з його дiй, його вбивств, нещасних жертв, що так боялися втрачати свое життя. Чому вони за ним спостерiгали? Ця таемниця мае бути розкритою.
Жертва не вiдчула болю. Надзвичайно довга голка увiйшла в око жертви. Інколи вони виживають пiсля уколу, але вже не е собою, тодi вони стають жертвами «пiдвальноi лоботомii». Так назвали тих нещасних, хто вижив пiсля того, що вони переживають. Їх завжди знаходять у пiдвалах. Сьогоднi нещасному не пощастило. Вiн помер.
Вони не прийшли. Вони приходять, коли iм заманеться, так само вони i йдуть. Ти iх зустрiчаеш, коли виходиш iз станцii метро, коли рiзко виринаеш iз провулку, коли стоiш бiля дверей i бачиш тiнь людини, але там нiколи нiкого немае. Завжди цi риси капелюха, що засiяний павутиною.
Коли ж я стану одним iз вас?
2
Ця справа почала набувати гучного розголосу. «Пiдвальна лоботомiя» всерйоз пiдняла скандал в нашому мiстi. Жан Говард не мiг вiдбитися вiд дурних журналiстiв, якi набридали йому питаннями. Цi вбивства почали всерйоз його хвилювати пiсля п’ятого трупа, якi були вбитi одним i тим самим методом. Сьогоднi його люди знайшли ще одну жертву. Цього разу бiдолашний не змiг вижити. Колота рана мозку. Тонкий предмет; пошкоджено лобову частину мозку, крововилив вiд рани, смерть. Так от коротко можна було описати сьогоднiшнi новини. А, точно, в жертви не було вказiвного пальця на лiвiй руцi. Так трапляеться з тими хто мае вмерти. Експертиза показала, що палець був вiдрiзаний в жертви, коли вона ще була живою. Так траплялося iз всiма хто мав вмерти вiд уколу в мозок. Звiдки вiн знае, хто мае вмерти, що перед iх смертю вiн вiдрiзае вказiвний палець? І взагалi, навiщо йому вiдрiзати вказiвний палець? Питань бiльше нiж вiдповiдей. Єдине, що iм вiдомо-це чоловiк мiцноi статури… Його бачили у вiкнi, коли зникаючий силует розчинився в смоговi, що виробляють труби хрущоб. Якого чорта менi не сидiлося дома, чому я не став фермером? Чому я поiхав в це мiсто… Щоб стати детективом? Навiщо менi дивитися на скалiченi тiла та живi душi. Чому я, далеко неуспiшний випускник академii спецслужб, повинен розслiдувати цi вбивства, якогось хворого? Вже 74 жертва. Таке вiдчуття, що вбивця не соромиться i не знае, що його шукае бiльше тисячi полiцейських в мiстi. Плакат в кабiнетi детектива вже поцвiв вiд сиростi мiста. Тут кожного ранку тумани або дощ настiльки часто, що дах протiкае. Рiдний дiм почав стиратися iз пам’ятi. Так само обличчя всiх жертв перестали мати вiдмiннi риси. Все навколо покривалося цвiллю.
3
В новоi темряви немае секретiв. В новоi темряви е своi дверi, ходи, що ведуть туди, куди простим смертним немае входу. Ця темрява не знае болю. Свiт народився з насилля над Словом. Свiт такий брудний. З приходом цiеi новоi темряви вам непотрiбно знати, якою жертвою ви були. Вам не потрiбно переживати, що ваше тiло завтра знайдуть в якомусь пiдвалi. Добре, що виходу немае, а е нова темрява, що мае лише вхiд. Незнайомцi такi важливi, поважнi. Вони стоять та посмiхаються. Сьогоднi менi хочеться спати. Нова темрява, старий будинок, горище, що було переповнене голубами та старим мотлохом. Я так радий, що не бачу ваших поглядiв. У вас немае очей, що ви можете менi сказати? Коли у вас немае очей.
Я прокидаюся, i бачу силует, тiнь, що повiльно зникае у свiтлi бiля виходу. Дверi при вiдчиненi. Знову цей силует, капелюх в павутиннi та потертий одяг. Пiсля першого клiпання очей все зникае. Видiння? Нi. Я знаю, що ви iснуете. Скоро я стану одним iз вас.
4
– Жан, що сьогоднi? Є новини?
– Нi. Все глухо, мене скоро вб’ють, якщо я сам перед цим не збожеволiю.
– Чому? Тебе всерйоз турбують дii цього психа?
– Так. Я живу ним щодня. Щодня мене про нього питають. Щодня вiн менi сниться. Щодня я бачу його тiнь, коли йду додому i виходжу з метро. Думаю, що вiн прийшов за мною, щоб по насмiхатися.
– Слухай, тобi треба випити. Давай сьогоднi пiсля роботи сходимо. Я пригощаю.
Можливо лейтенант правий. Варто просто напитися та постаратися забути про цього психа хоч на якийсь день.
Я нiчого йому не вiдповiв. Почав думати над тим, що вбивця став перетворюватися в легенду, в тiнь, яку ми не можемо впiймати. Я ганяюся за чужою тiнню. Що ще може бути гiрше. Напевно лише те, що мене звiльнять i при цьому скажуть, що така велика кiлькiсть жертв на моiй совiстi, а все це через мою погану роботу.
До чортiв все.
– Ходiм нап’емося.
5
До переходу не потрiбно готуватися. Вiдсутнiсть всього очiкуваного i пристрасно бажаного – це нiщо порiвняно з вiдсутнiстю звуку. Вони спостерiгають за моiми дiями.
Вона остання. Я спостерiгаю за телефоном. Чекаю дзвiнка, в якому буду чути лише мовчання в трубку. Телефон – зберiгае невблаганнi клятви, вiн знущаеться над душею, це високо байдужий винахiд i нiякий звук не може бути кращим проявом цiеi таемничостi, нiж вiдсутнiсть його.
Однак, такий прояв таемницi прирiкае людину на самотнiсть. Тодi ми починаемо страждати. В ii уявi вона благае про допомогу, а реальнiсть до неi байдужа, як цей телефон. Запам'ятайте, в цiй кiмнатi сьогоднi трапиться вбивство. Єдиний шанс, що вбивство не трапиться – це дзвiнок телефону. Чому ця брудна рiч не дзвонить! Що божевiльнi зазвичай вибирають, коли впадають перший раз в безумство. Вони телефонують в пекло.
Нарештi, це сталося. Дзвiнок. Голос в трубцi проговорив: «Згадай, що ми сьогоднi для тебе залишили. Бiля стiни у парку. На нiй був намальований хрест. Навколо нього голови гарпiй. Це вiдбудеться. Пiзно ввечерi. Ми чекаемо». Правила вiдмiняються. Вона мае стати останньою.
Все нас турбуе, що ми не любимо. Все хоче наших страждань. Завтра я перетворюся в тiнь, а сьогоднi потрiбно вбивати.
Прийшовши ранiше, вiн переховуеться в тiнi стiни за кам'яними головами, що виростали з пiдвальних труб. Життя пiдтримуе його голос, здаеться, необхiднiсть зустрiчi з жертвою неминуча, кажучи: «Ближче, пiдiйди ближче». Нiякi вмовляння не змусять його вийти на мiсячне свiтло, неважливо, наскiльки будь-хто потребуе заспокоеннi – вiн на це не звертае уваги. І тепер кожен може зрозумiти, що голос – це фантастична iмiтацiя, коли шахрай вийшов з тiнi на свiтло, хтось завжди шкодуе, що з самого початку повiрив у все це. І зараз, кожен звук здаеться що зводить з розуму капае океаном зла, богохульством, воркуючи бiля вуха кривавоi жертви, ревучим потiк, який остаточно випаровуеться в солодке нiщо новоi безмовностi.
Ну, а в новiй безмовностi немае голосу, що обманюе вас i в новiй безмовностi ви не чуете свiй плач. Всi голоси зливаються в один в новому мовчаннi. Ви повиннi зараз говорити один з одним мовою новоi безмовностi. Такий вiн свiт людей-тiней.
Так хто вiн був? І хто зараз ви? Я радий, що не можу чути вашоi вiдповiдi.
Тiло голки повiльно увiйшло в око жертви. Жодноi краплi кровi не пролилося на пiдлогу. Жiнка м’яко сповзла на пiдлогу i бiльше не вiдчула смаку повiтря.
6
75 жертва. Вперше жiнка. Невже вiн мiняе тактику? Жана це вже почало забавляти. Вiн знав, що нiколи не зможе пiймати тiнь. Шкода звiсно, але з цим нiчого не зробити. Цього разу всi пальцi на мiсцi. Єдине, що його турбувало, куди вiн дiвав всi своi попереднi трофеi. Цiкаво, можливо в нього дома е кiт, який ласуе людятину? А може вiн сам iх iсть. Наприклад, варить iз них суп, або запiкае в духовцi… Можливо, вiн iх висушуе на сонцi та продае як середньовiчнi монахи Францii, видаючи iх за релiквii мученикiв?. Напевно, що нi. Так що ж, чорт забирай, вiн з ними робить?! Ох, яка втома… Як поеднати цi всi вбивства. Вони всi схожi лише методом виконання. Можливо, через новини в пресi, вбивць стало з добрий десяток, тому так важко вiдслiдкувати його хiд думок? Навряд. Це одна людина. Хвора людина, яка переслiдуе своi хворi цiлi. Можливо це древнiй ритуал, якогось демонiчного культу. Потрiбно вiдправити лейтенанта в бiблiотеку, нехай шукае. Ще одна жертва. Я скоро i сам збожеволiю…
Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/v-tal-y-schepanskiy/tonk-t-n/) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке
Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения